Така от доля. Чи недоля.
Календарі не днів, світів.
Край поля в самоті тополя,
бо так Всевишній захотів.
Я сіра птаха, що стомилась
і сіла на тополю ту.
Щоб трохи відпочили крила,
прийнять готова самоту.
Нема ні гніву, ані люті,
нема обрАз. Все відійшло.
Лише коханих не забути
і щастя, що в мені жило.
Я сіра птаха. Відпочину,
аби відчути силу крил.
Перелетіти маю стіни,
щоб в зоряний вірватись пил.
І поєднатися з тим пилом,
І відродитися усій...
Згадати - я не тільки тіло,
душі довіритись своїй.
Зневіра захлинеться крахом.
Я винирну із небуття -
маленька, невгамовна птаха,
котрА сповідує ЖИТТЯ!