Заховай свої вІрші зболені.
Не показуй нікому їх.
Бо вразливість душі, оголеність,
твій найбільший, смертельний гріх.
Будь як інші - ні слова зайвого.
Тільки мудрості ні на гріш.
Кровоточить душа незаймана,
бо народжує новий вірш.
Заховай. Не зли невдоволених.
Очі недругів аж горять.
А душа до межі оголена
вірш освітлює, мов зоря.
Кожен раз, як останній пишеться.
Хтозна скільки того часУ.
Хай хоч щось на Землі залИшиться,
те, що відає бОлю красу.
Ти чудна і смішнА. Непізнана.
Ти і Фенікс, і дикий звір.
ПомилкИ всі зарання визнала,
щоб звільнитись від сонму вір.
А душа знов кровИть віршовано,
біль при родах такий - ого!
Як маля, закричить захований
вірш, щоб чули усі його.