Я не знаю, коли повернуся в свій сад,
Там усе заросло бур’янами.
Там нема для очей мальовничих принад,
Прошуміла війна над дахами.
Я не знаю, коли поспішу у гаї,
Що весною шумітимуть дружно.
Виднокраї сумні, благодаті земні
Віють в душу збентежену скрушно.
Я не знаю, коли повернуся у дім,
Де чекають мене мої книги,
Де живе моя тиша без болю і війн,
Не лякають гармати і крики…
Я втомилась дивитись, як гинуть міста,
Як здригається правда у корчах,
І не знаю, коли закінчиться війна,
У душі моїй – туга і розпач…
Я не знаю, коли знов відчую тепло,
Дух окрилення, тихого щастя.
Кажуть люди, у небі є вище єство,
Що ж не чує плачу і благання?..