Сафо.
Где волны уносятся к скалам,
Где музыка пенистых струй,
Певица-покрытая лавром,-
Перстами касается струн.
И грустную песню слагает,
О чём она тихо поёт?
Какая кручина снедает
И гложет сердечко её?
О юной поре вдохновенной,
Напомнит последний куплет,
Всё было: любовь и измены,
И горечь стремительных лет.
И дева-томлением пОлна,
Сорвала злочёный венец,
В седых набегающих волнах
Нашла своей песне конец.
*
Сафо.
Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецькую ліру держить.
До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє.
І з піснею тою у серці
Велика їй туга встає.
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і розпач… Дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвилях шумливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.
*
[с. Колодяжне, 1884, 3 листопада]