З усіх тривог - тривожніша "Тривога!",
Коли душа - враз в п'ятки порина,
Коли в руках не втримуєш керма,
І тільки мовчки молишся до Бога...
Всі винуватці зникнуть, всі печалі...
І під лютневий радісний капіж -
"Тривога!" - в серце встромлює свій ніж -
Тоді надію й віру - геть втрачаєш!
Дерева стогнуть та скриплять сильніше...
Птахи летять, мов голови із пліч....
І ти - з майбутньою бідою віч-на-віч...
І, навіть, хатка робиться сумніша...
І от тоді - молись за ворогів,
Бо так рекомендує Боже Слово.
Відкинь в думках своїх усю полову
Та низку найнищівніших боргів...
Шепчи: "О, Господи, настав на розум!"
Й , на всяк випадок, щоб не в смерті бран,
Ще додаєш дурне: "No pacaran!",
Відкинувши поетику та прозу...
І ждеш "відбою" радісних історій...
І до нових "прильотів" вже уміє
Увесь народ завмерти в летаргії,
Щоб дочекатися нових "вікторій"!
І той "відбій", мов фініш на ударній вахті,
Коли не думаєш, хто поховає прах твій!?