Н.Бидненко
Двері
Я спиняюсь. Зачинені двері.
Ти за ними щасливо живеш…
І тісняться слова на папері
Про терпіння і біль мій без меж.
Час торочить мереживо долі
І по вітру пускає нитки.
Ти не бійся – тебе не зневолю,
Є суддя мені – вітер прудкий.
Все відносить безжалісно й швидко,
Над любов’ю він суд свій вершить.
Та крізь серце прошилена нитка…
Як її розірвати, скажіть?
***
Остановилась я. Закрыты двери.
Ты за ними счастливо живёшь...
И толпятся слова на бумаге
Про терпение и боль мою без края.
Время распускает кружево судьбы
И по ветру пускает нити.
Ты не бойся - тебя не освобожу,
У меня судья - ветер шустрый.
Всё относит безжалостно и быстро,
Над любовью он суд свой вершит.
Но сквозь сердце прошитая нитка...
Как её разорвать мне, скажи?