Схилившись над землею, ясний місяць
Дивився зачаровано на луки,
На річку, поле, на дерев верхів’я
І чуйно услухався в мирні звуки.
Йому весна привітно усміхалась,
Запрошувала роздивитись квіти,
Раділа, що нарешті дочекалась
Пори своєї, теплих днів утіхи.
Вона, не маючи ні миті відпочинку,
Стелила на лугах густі тумани,
Травицю розстеляла шовковисту,
Оздоблювала росами тюльпани.
Квітчала землю, наче наречену,
Смарагди підбирала, оксамити.
Очей не відвести від гобелену…
Який же пал красу земну творити!
До ранку місяць був немов під чаром,
А потім загубився у блакиті.
Ранкове сонце піднялось і сяйвом
Наповнило живий шедевр майстрині…