Sir Edward Dyer (1543 — 1607). My mind to me a kingdom is український переклад
1) Оригінал:
Sir Edward Dyer (1543 — 1607)
My mind to me a kingdom is;
Such present joys therein I find,
That it excels all other bliss
That earth affords or grows by kind.
Though much I want which most would have,
Yet still my mind forbids to crave.
No princely pomp, nor wealthy store,
No force to win the victory,
No wily wit to salve a sore,
No shape to feed a loving eye;
To none of these I yield as thrall,
For why? My mind doth serve for all.
I see how plenty suffers oft,
And hasty climbers soon do fall;
I see that such as are aloft
Mishap doth threaten most of all;
They get with toil, they keep with fear:
Such cares my mind could never bear.
Content I live, this is my stay,
I seek no more than may suffice,
I press to bear no haughty sway,
Look, what I lack, my mind supplies.
Lo ! thus I triumph like a king,
Content with that my mind doth bring.
Some have too much, yet still do crave;
I little have, and seek no more.
They are but poor, though much they have,
And I am rich with little store:
They poor, I rich; they beg, I give;
They lack, I leave; they pine, I live.
I laugh not at another's loss,
I grudge not at another's gain;
No worldly waves my mind can toss;
My state at one doth still remain:
I fear no foe, I fawn no friend,
I loathe not life, nor dread my end.
Some weigh their pleasure by their lust,
Their wisdom by their rage of will;
Their treasure is their only trust,
A cloaked craft their store of skill:
But all the pleasure that I find
Is to maintain a quiet mind.
My wealth is health and perfect ease,
My conscience clear my choice defence;
I neither seek by bribes to please,
Nor by deceit to breed offence:
Thus do I live, thus will I die;
Would all did so as well as I.
Сер Едвард Дайєр (1543 — 1607)
Я маю царство. Думка це,
Вона – такий щасливий край,
Що перевершує усе,
У чим ти втіхи не шукай.
Дарів не хоче доля слать,
Та думка не дає благать.
Будь чи владар, чи багатій,
Чи будь звитяжець видатний,
Чи з розумом дрібним крутій,
Чи красень, паням дорогий, –
Тобі не заздрю. А чому?
Ціную думку я одну.
Бо знаю: пропадає скарб,
І легко впасти з висоти.
Якщо ти більшого досяг,
То більше й страх, що втратиш ти.
Трудом здобуть, крадіжки ждать…
Такі думки бажаю гнать.
Що маю, те ціную я,
Не хочу надлишків збирать.
Я не звеличу здобуття,
Потрібно щось – так думка дасть.
Ось як живу – неначе цар,
Достаток мій – це думки дар.
Хтось має й більшого б хотів;
Я маю мало й досить вже.
Є голод між багатіїв,
Я ситий, не прошу іще.
Багаті молять – я даю,
Їм – плач, сміятись я люблю.
Не тішусь я із втрат чужих,
Не заздрю, як чужий надбав.
Не знає думка змін різких,
Продовжую, як і бажав:
І не боюсь, і не брешу,
Живу, від смерті не біжу.
Розпустою щасливий хтось,
Хтось мудрий, як лютує він.
Хапають будь-що, що знайшлось,
Підступність вдала – розум їм.
Мені ж – та радість, що й була:
Щоб думка спокій зберегла.
Здоров’я – кращий із скарбів,
Сумління чисте – захист мій.
Не тичу зовсім хабарів,
Шаную тих, чий шлях прямий.
Так я живу і так я вмру;
Всім жити б так, як я живу.
Переклад 22.03.2024