Є келихи, з яких я ще не пив.
Вони зі скла, котре – з вином – на сонці,
коли піднести келих до віконця,
щасливить мить, мов промінь я втопив
у келиху, у склі та у вині...
І, в мить таку, я – той смішний художник,
який малює-п'є, що тільки можна,
і все до дна хотілося мені
допити, до останнього ковтка:
вино, цей день, цей лучезарний промінь,
це відчуття і спокою, і дому,
і ледь тремтить піднесенням рука
із келихом, з якого щастя п'ю...
І раптом серце відчуває з болем
всі келихи, з яких я вже ніколи
не вип'ю... Вип'єм за печаль мою!