Н.Бидненко
Недописана повість
Гулка пустота безнадії.
Ні вогника… Лиш чорнота.
Байдужості холодом віє
Та серце, як дзвін, калата.
Упали слова в невагомість,
Кружляють, щезають за мить…
А та недописана повість
Благає: «Мене допишіть!
Кохання ж не можна губити –
Додайте знов зустріч в сюжет…»
І аркуші плачуть, як діти,
І мариться їм хепі енд.
***
Громкая пустота безнадёжности.
Ни огонька... Лишь чернота.
Безразличия холодом вьётся
И сердце в набат колотит.
Упали слова в невесомость,
Кружат, исчезнут мгновенно...
А моя недописанная повесть
Умоляет: "Допиши непременно!
Любовь же нельзя потерять -
Добавь снова встречи в сюжет..."
И страницы плачут, как дети,
И видится им хеппи-энд.