Цвірінькають пташки́ у весняно́му лісі.
Поодиноко стелеться бліда́ мара́.
Серед ярів біжить до кущиків узлісся
Вихляста, течіє́ю стежечка вузька́.
Іду передчуваючи бажа́ну зустріч.
Ведусь на жвавий гомін збудження життя.
Яке вирує скрізь, зберігши божу сутність
Мов в лоні ненароджене іще дитя.
Весна, краса, пташки́ та сонечко у небі...
Що може бути краще цього для душі?
Що може бути найсильнішим, навіть, смерті
Коли знов на весні цвірінькають пташки́?!