Якби хто знав, як я вмирав щоночі.
Як падаль ту, яку з;їдає міль,
Так мою душу зморену і очі,
Цькував і сковував гріховний біль.
Смітник і сморід - душу полонили,
Вони казали: - он який козак.
Кохали, цілували і раділи,
А я мовчав! Бо гидко було так.
Очима цю мерзоту не побачиш,
Яка окутала мене, як тінь.
Ти плачеш, дуже часто плачеш,
Молись за мене, крапка і амінь