Все, що я можу

Вона вбиває в собі людину. Завзято, вперто щодня вбива. Безжально і, я б сказав, картинно. То чим зарадять такій слова? Вона вбиває себе авралом і тим, як потім знімає стрес. Попсою, що аби тлом їй грала. Дурнею подруг – ще тих терез. І «афоризмами» в Телеграмі, які забудуться за 2 дні. Вбиває ранками й вечорами. Вбиває взимку і навесні.«Здоровим» їдлом, що з хімікатів. А ще – тортурами ЗСЖ. Брехнею - начебто лжебагаті на вебінарі чекають вже її, щоб просто озолотити. Вбиває, начебто маніяк. А зупиняти – почути «Йди ти!». Вбиває так і ще хтозна-як. Одноманітністю раціону. І всим, на що надиха нудьга. Коли захекана на червоне дорогу вкотре перебіга. Вбиває тим дурнуватим брудом, що ллють потоками з соцмереж, бо це для дегенератів круто. Вбива неврозами врешті-решт. І просуває процес дедалі коли весела, коли сумна, коли, неначе у вир з кришталю, біжить отруйная рідина. Коли безсилою, наче в драмі, рве коло, знаючи, що дарма. Коли без віри стовбичить в храмі, де Бога і поготів нема. Коли знесилює відпочинок. Вбиває тим і ще бозна-чим. Така, що скрізь віднайде причину і вдень робити це, і вночі. Махнув рукою б - і хай би грець їй, та ось не можу… То мабуть, я її люблю… І мені здається , коханням їй додаю життя.