В.Д.
Хай брешуть, що начебто жінка за 30
Відквітла вже, прозою днів живучи…
Земна денна логіка тут і скінчиться.
Почнеться ліричний політ уночі.
Вона унікальна є. Грація леді.
Грайливість дівчатка…Де вік? Хоч би тінь?
І віриш – з такою до кількості злетів
Не може дістатися кількість падінь.
З хвостів від комет має, певно, волосся.
Саму наче зроблено з сяйва зірок.
І те, що без неї в житті не знайшлося,
Тепер зовсім поруч – до нього лиш крок.
«Не вірю!» волать – отака доля званих.
А вибрані втілюють всі ці дива.
І небо блакиттю зтікає у ванну,
Коли звичайнісінький кран відкрива.
У рідній стихії – мов в рибка в воді там.
І цим надиха бути юним вона.
Кохання – де вірять в казки, ніби діти.
Про перли з небес і про душ із вина.
Тоді що не зірка, то з нею – чаїнка.
Щоб ніч заварить якомога міцніш.
А пестить вона, як омріяна жінка.
А серденько крає - чи здатен так ніж?
Тому я тремчу, якщо ллється за шкірку
Той лагідний посміх передгрозовий.
Так жити солодше, в банальності – гірко.
Із нею співаю, без неї – хоч вий!
Десь стати в пригоді, підтримати дечим –
Навіщо якісь ще гран-прі та куші?
Віват вам, шляхетні постава і плечі!
Царюйте віднині у моїй душі!
Віват її сяючим світлом колінам!
Очам провідним теж від мене віват!
Самотній я хто? Знак питання уклінний!
А так – наче оклик! Сам дідько не сват!
Пташина співучість, розважливість киці…
Бо не калькулятор уже в голові,
А пентіум.
Юні… Та ну… Чи жінки це?
То діти. Натомість я не педофіл.
Бо те, що вона унікальна така є,
В цій грі козир старший за юність лоліт.
Тут логіка вся вже кінця добігає.
І час починати ліричний політ.