Років шалених чопорне дозвілля
Мені важке вже, мов сумне похмілля;
Та, як вино-журба минулих літ
Все легше з часом зводить гніт.
Мій шлях сумний. Здебільше зиче горе
Прийдешнього геть дратівливе море.
Втім, друзі, як не хочеться вмирати;
Я хочу жити, мислити й страждати,
Бо знаю, мені будуть ще пологи
Добра і світла серед тьми й тривоги:
Я часом знов гармонією вп’юся
Й над вигадкою слізно посміюся,
Й можливо, що у мить передастральну
Мені складе кохання посмішку прощальну.
P.S. Пушкин А.С.(Элегия)
Безумных лет угасшее веселье
Мне тяжело, как смутное похмелье.
Но, как вино — печаль минувших дней
В моей душе чем старе, тем сильней.
Мой путь уныл. Сулит мне труд и горе
Грядущего волнуемое море.
Но не хочу, о други, умирать;
Я жить хочу, чтоб мыслить и страдать;
И ведаю, мне будут наслажденья
Меж горестей, забот и треволненья:
Порой опять гармонией упьюсь,
Над вымыслом слезами обольюсь,
И может быть — на мой закат печальный
Блеснет любовь улыбкою прощальной.