Где-то в море есть остров певучих сирен,
где скитальца не ждёт тёплый дом светозарный,
из воды островерхие взносятся скалы,
и моряк им ещё не придумал имён.
Где-то на море есть зачарованный грот,
где колдует в прозрачных одеждах Цирцея.
Как песок, твою память волною развеет,
уплывёт плавно в Лету житьё без забот.
А ещё есть за морем неведомый край,
где под солнцем блестит созревающий лотос,
он забвенье даёт драгоценней, чем злато.
-- Все соблазны, скиталец, в дороге познай!
Проплывая тот остров сирен, морякам
прикажи, чтобы к мачте тебя привязали,
чтобы пеньем тебя не очаровали;
ну а песню услышанную сберегай.
Погости у Цирцеи, но только денёк,
загляни в глубь очей голубых или синих,
посмотри, как летят по лицу её тени,
только слушай, о чём ветер странствий поёт.
Полюбуйся изменчивых красок игрой
в хлебосольном раю, где живут лотофаги.
Но когда золотую ты чашу пригубишь,
точно клад, всё былое в душе сохраняй.
Принимай все дары, но смотри, берегись
и, на оклик ветров расправляючи крылья,
в нужный миг быстроходные вздёрни ветрила.
Одинокий, мечту свою только люби!
Не забудь: вьётся дым кучерявый из хат,
зреет хлеб, и колышутся алые маки,
там тебя ожидает родная Итака
и заброшенный твой маестат.
24.2.43
Маестат - трон, престол.
ШЛЯХАМИ ОДІССЕЯ
Десь на морі є острів співучих сирен,
де не ждуть мандрівця світосяйні оселі,
де з води гостроверхі підносяться скелі,
що моряк ще не дав їм і жадних імен.
Ї на морі десь є зачарований грот,
де чаклує в прозорих одежах Цірцея.
Мов пісок, твої спогади хвиля розмиє,
і полине у Лету життя без турбот.
А за морем ще є недосліджений край,
де під сонцем ряхтить, дозріваючи, лотос,
що дає забуття, нам дорожче від злота.
-- Всі споваби, мандрівче, в дорозі спізнай!
Та минаючи острів сирен, морякам
ти до щогли себе накажи прив'язати,
щоб не міг тебе спів їх навік зчарувати;
але пісню, із уст їх почуту, затям.
Завітай до Цірцеї на день або два,
подивися їй в очі блакитні чи сині,
подивись, як летять по лиці П тіні,
але слухай, як борвій про мандри співа.
Помилуйся на гру перемінливих фарб
у рахманнім раю, де живуть лотофаги.
Та, п'ючи з злотих келехів тишу і лагідь,
збережи у душі все минуле, як скарб.
Жадним даром не нехтуй та пильно чатуй
і, на поклик вітрів розгортаючи крила,
в слушну мить напинай прудкоході вітрила.
Наодинці, лише свою мрію милуй!
Пам'ятай: в'ється дим кучерявий з-над хат,
зріє хліб, і червоні гойдаються маки
там, де рідна на тебе чекає Ітака
і занедбаний твій маєстат.
24. 2.43
Портрет поэта 1940-х гг. - рисунок Глеба Радченко