Осінні крила
А осінь крила розгорнула понад світом,
І всюди барви, барви кольорові.
А зимонька до неї мчить з привітом:
Її вже час, їй хочеться любові.
Зустрілись дві красуні над світами,
Замерехтіли в вальсі чарівному.
Так швидко мчать літа вже за літами,
І, як в дитинстві, я спішу додому.
Матусин сад в осінній заметілі,
Старенька вишня розгубила листя,
І хризантеми квітнуть білі-білі,
А на калині – чарівне намисто.
І чи гуляє осінь по садочку,
Чи зимонька навкруг припорошила,
Матусині пісні сплету в віночок:
Матуся їх співать й мене навчила.
Ці всі пісні я донечці від неньки
Як дивний скарб передаю роками.
В матусі скроні геть уже сивенькі.
Немов в дитинстві – я горнусь до мами.
Нехай же осінь із зимою знову
Стрічаються, танцюють над світами:
Я слухаю ласкаву рідну мову
Татуся мого і моєї мами.
І мову цю я пронесу крізь роки,
Віршами з неї виплету мережки.
Полину я у світ чудний, широкий,
Та до матусі не забуду стежки.
Матусі
Серед диво-трояндів розмаю
Під південним пекучим сонцем
Я матусині мальви згадаю,
Що квітують під рідним віконцем.
Щось шепочуть яскраві квіти
Таємниче трепетно-ніжно.
Я попрошу липневий вітер,
Щоб матусі дав звістку спішно.
Хай полине понад світами,
Вмить промчиться по дальній дорозі,
У вікно хай постука до мами,
Всипле цвітом на ріднім порозі.
Хай розкаже моїй матусі,
Що сумую щоденно-щонічно.
Хоч думками додому вернуся,
Бо матусині мальви – вічні!
Намалюй хризантеми мені…
Намалюй хризантеми мені,
Щоб в минуле думками полинуть,
Адже квіти ось ці осяйні
Хвилювали малу дитину.
Я згадаю матусин сад
Й хризантеми попід віконцем.
Я повернусь в роки назад,
Де яскравіше світить сонце.
Де дбайлива матусі рука
Доглядає за квітами щиро,
Де матусина пісня дзвінка
Повна радості, щастя та миру.
Намалюй хризантеми мені, –
Я віршами змалюю долю
І згадаю матусі пісні,
Бо взяла їх в життя з собою.
Тривожна осінь
Знову щедра осінь ясночола
Проліта над рідною землею.
Тихий шепіт золота навколо…
Небеса рожевою зорею
Зайнялись й палають над світами…
Знову я з відкритою душею
Поспішаю подумки до мами.
Матінко! Тривожні наші ранки,
І земля немов двигтить од болю…
Я згадаю юності світанки,
Де ще поруч були ми з тобою.
Я твої згадаю хризантеми
І жоржини ясні під віконцем…
Мамо! Хочеться змінити теми.
Миру всім нам під яскравим сонцем!
Білі хризантеми
Хризантеми білі запалали знову
І тремтять між світом осені й зими.
Ми з тобою нині розпочнем розмову,
Хоч її ніколи не скінчали ми.
Матінко-матусю, день займеться новий,
Хай він подарує радість і добро.
Таткові вітання передай, розмови,
Щоб в душі знов світло було і тепло.
Хризантеми білі запалали нині,
А між нас – дороги, а між нас – роки.
Матінко і татку, ви своїй дитині
Засвітили сонце в будні на віки.
Ой, ви хризантеми, хризантеми білі.
Батьківська домівка потопа в квітках.
Всі свої бажання, помисли, надії
Від батьків несу я по усіх світах.
Батьківська порада, колискова неньки
У моєму серці на довгі роки.
Квіти хризантеми: маленькі, біленькі,
Знов цвітуть, як спомин, крізь усі віки.
Перегорну осінні сірі дні…
Перегорну осінні сірі дні
Мов книгу у старезній палітурці,
Читаю їх, і спомини сумні,
І кава десь парує в сизій турці.
А я терпляче простелю стежки
Від маминої хати і до хати.
А мрії десь – на відстані руки,
А мрії вже були колись крилаті.
Я день осінній серцем обійму,
Серед туманів намалюю долю.
Забуть би вже прокляту цю війну.
Наплакатись од щастя би до болю…
Мамині вишиванки
Мама знову вишиває
Образочки чи рушник.
Тихо пісеньку співає,
До якої кожен звик.
І рівнесенько лягають
Бісериночки в рядок,
Квіти пишні розцвітають –
Буде в чім почать танок.
Для сестрички на спідничці
Змалювала руженята,
А для братика – сорочку –
Дуже гарно всім на свята.
Руки мамині трудящі
Все снують-снують невтомні.
Вишиванки найдорожчі,
Хоч місцями трохи скромні.
Вдячні за красу матусі,
За турботу та науку.
Мати наша завжди в русі –
Вже сорочку шиє внуку.
Серпень
Паперівки падали в садочку,
Мов з дитинства – дивний передзвін.
У моєму рідному куточку
Так ступав землею щедро він.
Чорнобривці в мами під віконцем
І сьогодні пишно так цвітуть,
А палке серпневе ясне сонце
У росинках віддзеркалить суть.
І в прийдешнім серпні, і в минулім
Серпанковим подихом століть
Всі літа, що птахом промайнули,
Заплету я в спомини суцвіть.
Мамина хустина
Мамина хустина щира, наче доля,
У житті моєму милий оберіг.
Мамину хустину по житті з собою
Я несу, як цінність, через сто доріг.
Матінко-голубко, Вашими руками
Огорта невпинно хустина мене.
І нехай дороги між нами роками,
Та тепло в хустині – вічне, неземне.
Мамину хустину накину на плечі,
Пісню заспіваю щиру для душі.
Матінко, Ви – поруч, голубко сердечна,
Хоч між нами довгі осінні дощі.
Дякую, матусю, за хустину Вашу,
За життя і ласку, за любов й добро.
Хай життя достатком сповнить Вашу чашу.
Відсахнись від неньки ти, сива журо!
Назустріч літу
Із травня вийти тихо поміж снів,
Заколихати срібний місяць в росах,
Зацілувати літо уві сні,
Ромашки ніжні заплести у косах.
І знову повернуть за край землі,
Неначе всі шляхи уже відомі…
Матусин хлібчик завжди на столі
Чека тебе в старенькім ріднім домі.
Весна пройшла у вихорі цвітінь,
Залоскотала млосно серце й душу.
У круговерті днів у далечінь
Свої надії спрямувати мушу.
Десь там далеко поміж будніх зір
Тремтить струна для літа молодого.
У те, що краще – завтра, щиро вір,
Бо без надій нема в житті нічого.
Ліхтарі
Ліхтарі запалали серцями,
В чистім золоті осені світ.
Знову я поспішаю до мами,
Рідна ненько, тобі шлю привіт.
Всі думки, всі бажання для тебе,
Всі пісні я співаю тобі.
Ти мені прихилила небо,
Щоб життя не пройшло у журбі.
Ти мені дарувала квіти
На сорочці і на душі,
Бо тобі найдорожче – діти,
Хоч безмежжя уже на межі.
Моя ненько, голубко сива!
Я не можу знайти слова,
Та повір – нині я щаслива,
Що матуся моя жива!
Що я можу іще до тебе
Хоч на хвильку, на час зайти,
Що у нас є одне лиш небо,
Що у нас спільні всі світи!
Вечірнє…
Вже келих сонця випитий до дна,
Смерканням дивним мружиться зоря.
І за столом зібралася рідня –
Гортаєм разом день календаря.
Усмішки. І спогади, й пісні –
Стільки всього спільного для нас!
Хоч бували й бурі навісні,
Та радіти все ж приходить час.
Разом знов зібралася сім’я
У батьківськім домі за столом.
Рідної матусеньки ім’я
Зігріває нас усіх теплом.
Туманна зима
Тумани огорнули мої ранки,
І дні також повиті всі туманом.
Чомусь згадались юності світанки,
І тихі дні, прожиті над лиманом.
Чомусь у серці знов панує туга,
За чим той сум – щось зовсім я не знаю.
Осінь моя, немов щира подруга,
Прошелестіла падолистом гаю.
Зима прийшла без снігу і без сонця,
Лише тумани стеляться невпинно.
Простелю пісню мамі до віконця,
Голубкою до неньки знов полину.
І поки мама жде мене щоденно,
Доки звучать матусі колискові,
До тих пір доля моя незбагненно
Мені вірші дарує кольорові.
Вербна неділя
У вербну неділечку встану раненько,
Звертаюсь до тебе, моя рідна ненько!
І вірші казкові подарую нині,
Радості бажаю нашій всій родині.
І крізь кілометри, крізь роки далекі
Я додому лину, неначе лелека.
Хай квітують весни у рідному краї.
Я батькам здоров’я міцного бажаю.
Хай сміється сонце, нехай квітнуть квіти,
Знов до вас прилинуть із далеку діти.
Зберемось всі разом у батьківській хаті.
Матінко і татку, ви дітьми багаті.
Мамині пісні
Горнятко кави звичне на столі.
Ранковий подих нової весни.
Хоч твої дітки всі вже не малі,
Та лиш про них всі думи твої й сни.
За кожного із них болить душа,
За кожного – молитва на щодень.
Вже літо шурхотить у споришах,
А ти співаєш їм усе пісень.
Твої пісні, як і раніш, для них,
Для твоїх діток, для твоїх пташат.
Співаєш і веселих, і сумних.
А осінь тихо бродить в комишах…
І не за горами уже й зима –
Промчав твій вік, неначе й не було…
Глянь у вікно: і знову їх нема, –
Забули діти стежку у село…
Місячна ніч
Місяць тихо загляда у віконце
Липа духмяна у дворі шелестить...
Матусю рідненька, ти – моє сонце!
Думками до тебе примчу хоч на мить!
Мама-матуся, голубка сивенька,
Крильми доленьку мою огорта!
Слово батьківське і усмішка неньки –
То найдорожчі скарби на літа!
Спомини
За віконцем дощик шелестить,
З яблунь обрива перлинки цвіту.
Серед буднів зупинюсь на мить:
У батьківськім домі – стільки світла!
Як наука – таткові слова,
Мов з дитинства – пісня материнська...
Знову й знову спомин ожива,
А весна веде мене в дитинство.
Космеї
Космеї заглядають у віконце
Поміж дощів осінніх та туманів.
Для мене вони завжди, наче сонце,
Мов спогад із дитинства, усміх мами.
Маленькою між квітів, пам’ятаю,
Разом з братами грались, пустували…
Роки пройшли, та спогади розмаю
Звучать в душі, як чарівні цимбали.
В дитинство повертаюся думками,
До неньки знов голубкою полину,
Космеї, мов метелики, рядками
Згорну віршами-думами в хустину.
Нехай вони цвітуть, хай квітнуть ніжно,
Нехай дарують спогади чудові,
А я матусі квіти всі розкішно
Вінком сплету, мов музику любові.
Їй вдячна і за квіти, і за долю,
За всі мої уже прожиті роки.
Нам би іще наговоритись вволю,
Нам би іще нажитися, допоки
Всі дні нові займаються сонцями
Яскравих спільних споминів і мрій,
Бо всі дороги, як завжди, до мами,
Бо тільки мама – сповнення надій.
Мамі
Дощем тихим весняного цвіту
Я полину до тебе думками...
Водограєм від світу й до світу
Доля дише сумними рядками.
І нехай не тріпочуть вії,
І нехай буде те, що буде:
Я зберу мрії всі й надії –
Дивним маревом випущу в люди.