Осінній крик душі Старпома
Засинаючи під сиренами,
Прокидаючись під:"Іди до мене",
Розумію - це не мамине дихання,
А секундна стрілка годинника.
І дивитись не хочеться в дзекрало,
Щоб не бачити ту субстанцію,
Що у всьому себе звинувачує
І колись була моїм обличчям.
Я ходжу нетвердими кроками
І гітара моя розстроєна,
Не беруться акорди, хоч сядь та плач
І вірші я забув майже всі уже.
Але все-таки треба жити,
Ще не пройдені всі дороги,
Сподіватися і любити,
Дочекатися Перемоги.