Люблю ваш морок невідомий
І потаємні прикрашання,
І ви, в поезії свідомі
Благословенні сподівання!
Ви нас запевнили поети,
Що тіні легкі, наче сни,
Від вод студених річки Лети
На берег стеляться земний
І непомітно навіщають
За все миліші їм місця,
І в сновидіннях все втішають
Друзів покинутих серця;
Вони, смакуючи безсмертя,
На них чекають в Елізей,
Як на банкет родина вперто
Своїх запізнених гостей.
Здійсняться мрії, чи то ні-
Можливо, тільки но з труною
Я лишу почуття земні
Й сторонній стане світ земний;
Можливо, там, де вічно сяє
Краса всіх вчинків до пуття,
Де чистий вогник пожирає
Недосконалості життя,
Життя хвилинних чуйних вражень
Не збереже душа моя,
Тягар жалю серця уражень
Й кохання туж забуду я.
**********************
Люблю ваш сумрак неизвестный
И ваши тайные цветы,
И вы, поэзии прелестной
Благословенные мечты!
Вы нас уверили, поэты,
Что тени легкою толпой
От берегов холодной Леты
Слетаются на брег земной
И невидимо навещают
Места, где было всё милей,
И в сновиденьях утешают
Сердца покинутых друзей;
Они, бессмертие вкушая,
Их поджидают в Элизей,
Как ждет на пир семья родная
Своих замедливших гостей…
Нo, может быть, мечты пустые —
Быть может, с ризой гробовой
Все чувства брошу я земные,
И чужд мне будет мир земной;
Быть может, там, где всё блистает
Нетленной славой и красой,
Где чистый пламень пожирает
Несовершенство бытия,
Минутных жизни впечатлений
Не сохранит душа моя,
Не буду ведать сожалений,
Тоску любви забуду я…
P.S. Пушкин А.С.