Мій одноліток - Вітя Лисий. Загинув трагічно в серпні 1959 року через гурт дворових дітлахів, серед яких була і я. Є діти, що називається, не від світу цього. Таким був і Вітя.
Саме тому ми його до свого гурту не тільки не приймали, а всіляко насміхалися, цькували, травили. Дітлахі - такі жорстокі і аж надто!
Який я пам'ятаю приклад? У другому класі не було у Віті підручника з математики. То він позичав мій, бо жили ми поруч. І от мій тато зробив Віті зауваження: "Ти чому не вітаєшся, як заходиш до домівки?" І от Вітя, приходячи за підручником, вітався: "Здравствуйте!" А, йдучи із ним додому, Казав: "До свидания!" В цей же день підручник мені повертав. І знову - вітався, і заходячи, і повертаючись додому! Двічі на день!!!
Так от, того серпневого, трагічного дня - ми гнали Вітю від нашого бараку, через городи, до його будинку. Цілим гуртом кидали в нього грудки землі городні. А він задкував, відбиваючись також грудками.
Раптово - він падає серед городу і не підіймається? Ми - полякалися і поховалися. Але здоровий глузд - переміг. Побігли-таки шукати дорослих. В той будній день вдома була найближче тьотя Аня Стадник, що не працювала. І ми звернулися по допомогу до неї.
Спочатку вона прибігла подивитися, що саме сталося? Виявилося, що Вітя наступив на обірваний провід електромережі, обірваний під час нічної грози напередодні. Помчала тьотя Аня по лопату, бо вірили, що можна людину прикопати - і заряд вийде в землю!? Але час прогаяли. Все було запізно з будь-якими порятунками!
Про свою конкретну провину ми нікому не сказали і по сьогодні. Тож на похороні всі ми були присутні і несли поминальні вінки. Були вінки легенькі - із лап хвої та паперових квітів. Але я собі вибрала важкого, з гарних натуральних квітів. Процесія тоді проходила через всю вул.25 жовтня (тепер Проскурівська), потім - через всю вул. Фрунзе (тепер Кам'янецька), а потім ще і по вул. Чехова ( тепер Валер'яна Підмогильного).
Вам важко уявити, як мені, ще дитині, було важко нести того вінка? І руки обривалися, і ноги підгиналися! Але я - розуміла це як покуту за скоєне, і будь-Що мала того вінка дотягти до Вітіної могили на центральному цвинтарі Хмельницького! І я думаю, що Господь простив нас, нерозумних?
Подивіться, лишень, на личко Віті? Сущий ангелик! Нещодавно ми з Катрусею Стадник ( і вона була в нашому гурті давньому!) відвідали могилу Віті, запалили лампадку, поклали живі квіти цьогорічної весни! Спочивай з Богом, любий Ангелику! Ти навічно в наших розчулених серцях!
на фото - Віктор Лисий, мій одноліток, трагічно загинув у серпні 1959 року.
роки життя: 5 квітня 1946 р. - 14 серпня 1959 р.