Как мотылёк, одетый в пламя,
на куст терновый солнце село.
Во взоре твоём синь ночная,
смотрю восторженно-несмело.
Когда нас ночь разделит спящих,
сердца наши забьются порознь,
щербатый месяц мучит снами,
чарует мертвенная прозелень.
Но не пугайся, моя люба,
спокойно жди, придёт минута,
любовью день расправит крылья,
на куст терновника колючий
метелик солнца вновь пришпилит.
29 марта 1935.
ТЕРНИНА
Немов метелик полум’яний,
на кущ тернини сонце сіло.
У твої очі синьо-тьмяні
дивлюсь натхненно і несміло.
Коли нас ніч розділить сонних,
серця заб’ються в нас окремо,
щербатий місяць снами томить,
чарує мертво і зелено.
Та не лякайся, моя люба,
спокійно тої жди хвилини,
коли коханням день окрилить,
коли весна на кущ тернини
метелик сонця знов пришпилить.
29 березня 1935.