Друг друга мы, как два тюльпана
по разным берегам пустыни,
не слышим, лишь идут водою
туннели света золотые.
Алеет двух тюльпанов пламя
сквозь серость тени, серость тиши.
Вот так искусство возникает
в тоске по дальнему, по высшему.
В тоске по лучшему, незнанному,
что вознесло б над миром дольним.
Двух райских пташек - двух тюльпанов -
карает ночь за грёз безумье.
Пылает пламя двух тюльпанов,
собою ночи тьму пронзая.
огонь багряный двух тюльпанов -
цвести и угасать, сгорая.
ТЮЛЬПАНИ ДВА
Тюльпани два, мов ти зо мною,
на двох краях життя пустелі
даремне кличуть, лиш водою
йдуть світла золоті тунелі.
Червоне полум’я двох квітів
крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.
Так родяться мистецтво й міти
із туги за далеким, вищим…
За кращим, більшим, за незнаним,
що підняло б над світу низом.
Два райські птахи – два тюльпани –
карає ніч за мрії безум.
Червоне полум’я двох квітів
просвітлює сіряву сутінь,
червоне полум’я тюльпанів –
цвісти, горіти, проминути.