Iван Коваленко
Ніжність
По світу довго я блукав,
Тепла шукав я і привіту,
І ніжність ту, що в серці мав,
Я розгубив, розніс по світу...
Зустрів я блиск твоїх очей,
Як промінь сонячний з верхів’я,
О, мріє вкрадених ночей,
Невже тепер тебе зустрів я?
Приходить в серце дивний спів
І почуття незнані родить,
Та ніжність я плекать не вмів,
І ніжність в серце не приходить...
По світу довго я ходив,
Тепла шукав я і привіту,
І ніжність ту, що розгубив,
Піду тепер збирать по світу...
***
Линяють істини затерті,
Тихіше серця перестук,
Та линуть спогади уперті
Про тих, хто падали на брук.
І я, доходячи до смерті,
Напередодні благ чи мук,
Все жду, що прийде між поетів
Апостол правди і наук.
Даремно жду... Багато років
Косноязичать лжепророки,
А істину беруть на глум.
А все вирішується просто:
Ти сам пророк, і сам апостол,
І сам собі володар дум.
Другие статьи в литературном дневнике:
