Вячеслав Романовський - полученные рецензии

Рецензия на «Слобожань» (Вячеслав Романовський)

Вітаю з Днем поезії!

Вірний лицар Ордену Калини
До вершин Парнасу легко злинув,
Маючи у серці соколину
Землю співу - рідну Україну!

З повагою

Любовь Иващенко-Сизых   21.03.2023 20:20     Заявить о нарушении
Рецензия на «Совина нiч» (Вячеслав Романовський)

Такі чуби були красиві,
І люди - янголи, начебто...
Спалю рядки юначі - сиві,
І з Вами попрощаюсь чемно.

Було так гарно: майоріли
Світи чудові поряд з серцем,
Та крижані скидає брили
Потвора, що до зір дереться.

Замулені стави блакитні,
Де вкрадені світи лілеї,
Крихкі троянди незабутні:
Здавалось - срібляні, та з глею

Справ невідкладних - зради квітня
В очікуванні привілеїв.

Нових рядків і слів чудовних, здоров"я та веселкового натхнння ! З повагою

Любовь Иващенко-Сизых   30.12.2021 21:37     Заявить о нарушении
Рецензия на «Незатишно без Вас...» (Вячеслав Романовський)

"Моїй душі незатишно без Вас,
А з Вами – незбагненна насолода!" - Господи, як це прекрасо!..

Ольга Прудиус   08.06.2020 16:53     Заявить о нарушении
Козацьким духом зупини
Це бидло, хиже і вороже,
Що топче гідність, як лани,
А правду й нас – не переможе…
===============*
Это-оцЄ про фаш-хУнто-мазЄпо-бандЄрье *?*

Серж Фико   08.07.2020 00:43   Заявить о нарушении
Рецензия на «Отам село...» (Вячеслав Романовський)

Щось голубе, щось блакитне, безтямне,
Щось поцілункове навіть, а, може й вороже,
Стишує кроки й говірку, і гамір:
Постаті любі у часі нестримнім пороші.

Дякувать богові, з ними відбУлася зустріч,
Дякувать богові - звірилось небо людині...
Мрія вербОва - панує довірливість - устрій,
Що відчуватимем ми, щироокі, й донині!

Любовь Иващенко-Сизых   26.02.2019 22:25     Заявить о нарушении
Рецензия на «Це чудово, що тебе не знаю...» (Вячеслав Романовський)

Людське тьмяніє... Рохка звір.
Та Зірка людям вкаже путь...
Осяє божих слів сувій
Гієни сутність - і кирпУ!
Щасти Вам у новому році, Вячеславе Євггенійовичу !

Любовь Иващенко-Сизых   29.12.2018 01:56     Заявить о нарушении
Рецензия на «Десь отам усе...» (Вячеслав Романовський)

"Все, що було, тепер позаду",
І вітер дме в порожню хату,
Де паперові мрії кволі
До неба просяться - з неволі -

Де світанкові зорі чисті
На сповідь обертають листя,
Що доля спопелить, як зронить
Листи барвисті клена крона...

Дякую. Гарний вірш. Трохи сумний, та з ясною пір"їною надії. З повагою

Любовь Иващенко-Сизых   22.06.2018 22:34     Заявить о нарушении
Рецензия на «Совина нiч» (Вячеслав Романовський)

Доброго дня, шановний Вячеславе Євгенійовичу! Зачитався Вашими новими віршами. Ви, як і завжди, пишете спрвжню поезію. А я все ще аматор в поезії, хоча вийшла з друку у січні цього року моя україномовна книжка "Мій Шекспір", у якій я зробив інтерпретації 154 сонетів Шекспіра у перекладі Маршака. Вячеславе Євгенійовичу! Я не можу знайти телефон Леоніда Логвиненка, запросив його у друзі у "Фейсбуці", відповіді поки що немає. Справа в тому, що громада Старого Мерчика вирішила випустити книжку про своє селище. Моя дружина (родом звідти) і я приймаємо активну участь у цій роботі. Свого часу Леонід надрукував допис у газеті "Главное" і в "Слобідському краї" про мерчанський жертовний камінь. Ці газети у нас є, вже просканували з розпізнаванням, але фотографії потрібні в цифровій формі (так би мовити "оригінали"). Можливо, вони залишилися у фотоапараті Леоніда Логвиненка. Я б хотів з ним зв"язатись, попросити фотографії. Його допис повністю ввійде в книжку. Якщо у Вас є його телефон,повідомте його мені, будь ласка. З повагою, Леонід Ружинський (ще працюю на тім же підприємстві)

Леонид Ружинский   27.04.2018 10:21     Заявить о нарушении
Рецензия на «Отам село...» (Вячеслав Романовський)

То це Вас, дочекалась Старенька хата?
Старенька хата
Розквітли вишні біля хати,
Старенька хата, похилилася на бік,
І не спішить ніхто до неї приїжджати,
А вишні все цвітуть із року в рік.

Он на паркані глечички «сидять»,
А в шибку зазирає сонце крізь фіранку,
Там на стіні ікони ще висять,
І на ослоні кіт там спить до ранку.

Засохла Трійця у прозорій вазі,
Застигла не згорівши ще свіча,
І стукає в віконце раз по разі,
Розквітла вишня, мов когось стріча.

Розгорнута на ліжечку хустина,
А на подушці вишита сорочка,
Мабуть, старенька мати вишила для сина,
Й приготувала хустку, щоб носила дочка.

В цій хаті спокій так іще царює,
І на подвір’ї квіти все цвітуть,
Та, може, ще вона когось почує,
А, раптом, і до неї ще прийдуть.

Ніхто не знає по якій причині,
Пустує, мов та сирота вона,
Там вишитий рушник у скрині,
І хустка є ще не одна.

Хтось поспішить, припаде на коліна вмить,
Й поріг в тій хаті буде цілувати,
І болісно так серце защемить…
Не встиг, не встиг про головне сказати.

Чомусь так часто у житті буває,
Що нас так довго виглядають матері.
Ми помиляємось, і за старих батьків вважаєм,
Вони, мов діти, то роки старі.

То ж в нашому житті хай буде завше,
Можливість, щоб приїхати додому,
Щоб не жаліть, про щось так й не сказавши,
Не відкладайте цю можливість на потому,
Дай Боже голос батька й мами нам почути,
Адже потому може і не бути...

Вибачте, мені чомусь перегукнулось.

Ольга Прудиус   05.05.2017 20:25     Заявить о нарушении
Рецензия на «Всихають села...» (Вячеслав Романовський)

Співзвучно моїм почуттям. Дякую.

Ольга Прудиус   05.05.2017 20:17     Заявить о нарушении
Рецензия на «Незатишно без Вас...» (Вячеслав Романовський)

Ніхто не пише. Заздрощі, й усе...
Вона - така...
Твої вуста - медові..
Чому, чому солодкість лише в слові?
А, у житті той Жан теля пасе...

Любовь Иващенко-Сизых   01.04.2017 20:45     Заявить о нарушении