Відтужила завірюхами зима;
Ти живеш без пестощів моїх,
Та й понині безперервно ще луна
У відбитках пам”яті твій сміх.
Навесні тебе вже інший зна,
І тобі вже сниться в нових снах,
Що тебе чекає задарма
Новий шлях, що тоне у квітках.
Та досвідчена твоя словесна гра
Лиш до часу сплутає думки,
І прийде тужлива та пора –
Жалкувати, що потоптані квітки.
Чи молитись будеш ти тоді
На свого чудного біса зрад?
Ти згадаєш: кров"ю у журбі
Плачуть пелюстки розхристаних троянд.
13 квітня 1990 року.