Ночь осенняя, острая, хрупкая
Звездами засохшими звенит
И стучит костыль серебрянный
В руках у ледянной зимы
Танцует ночь, худая госпожа
С фонарями дикий полонез
И месяц - бледный наркоман
Сквозь ребра тополей пролез.
И под конец, сквозь ветошь снов,
Заглядывает робко утро,
Стыдливость пряча за улыбку
И за невысказанность слов.
И ночь, помятая со сна
По переулкам умирает,
Под смехом солнца изчезает
Ее туманная краса.
***********
Осіння ніч, ламка і гостра,
Зірками всохлими дзвенить.
І стиха стука срібний костур
Блакитнобрової зими
Танцює ніч, кістлява панна,
Із ліхтарями карамболь.
І місяць блідим наркоманом
Висить між ребрами тополь.
Розсунув ранок худорлявий
На шворці ночі снів лахміття
І боязкий, як хуторянин,
Торкає шибку підборіддям.
І ніч, розпатлана спросоння,
Повзе в завулки помирать.
Регочеться на підвіконні
День - золотавий помаранч.