Ти мене сьогодні не питай,
Чом веселий наче жовта осінь.
Нині я покинув тихий рай
І нехай по світу вітер носить.
Краще вітер, сніг та хрест доріг-
Клітка золота мені обридла.
Я розвіяв, втратив, не зберіг:
Золото зміняв на білі крила.
Не зупиниш, друже, мій політ.
Я до сонця лину без упину.
Вірю, що зміню на краще світ
Та не вірю в те, що я загину.
Довго буду жити у віршах,
Припиню навік свої блукання.
Оселюсь, напевно, в небесах -
Там завжди важливіше кохання.
Ну а зараз, стежка, як змія,
Шлях до сонця вік мені шукати,
Але завжди, завжди буду я
Вірити, чекати і кохати.