Стою я в натовпі один серед дороги,
Тут доля кожного несе кого куди,
І починається вона все ж з материнського порога,
І кінчається вона порогом темноти.
І так ідем ми від порога до порога,
Через шляхи якими доля нас веде,
Та не минають нас нажаль часи тривоги,
Ти тільки вір в удачу і вона не підведе.
І буде гнути до землі
Березу вітер повесні,
Але він стовбура її не подолає,
Бо в нім життя вогонь життя палає,
А хто захоче святість ту зрубати,
Того Бог може покарати.
Бо хто на стовбур замахнеться,
Тому те даром не минеться.
І так людині, як тій березі,
Вітрами лиха духа не здолать,
Не виправить життя людського стезі,
Твердині стовбура душі не зруйнувать.
Яку б життя не вготувало долю,
Яка б біда не стала на шляху,
Завжди будь в порозумінні сам з собою,
Від цього легше буде жити на віку.
Пишіть, друзі.
З повагою, Ігор Кошик
kia63@svitonline.com