Заберіть мене птахи з собою в вирій,
Може кращим буде там життя,
І полечу я з вами в піднебессі синім,
Туди, де ще живуть надії відчуття.
Туди, де віра у майбутнє завжди в серці,
Туди, де завжди спокій та стабільність,
Туди, не треба боятись смерті,
Тим, хто втратив на життя надійність.
Туди, де не щемить у серці біль,
Обіди, що хмарою покрила дійсність,
Туди, де не лежить на ранах сіль,
Від дії тих, хто не розуміє, що таке правдивість.
Але я віру, що прийде час,
Коли здійсняться майже всі наші бажання,
І надія на майбутнє все ж вернеться колись до нас,
Яка давно ростала в багатьох серцях,
Ніби талий сніг весняний.
Давайте будемо чекати тих часів,
Коли один одного розумітеме без слів,
Коли кожен буде впевнений у тому,
Що завжди будуть хліб та сіль у нього вдома,
Отже стисніть зуби і зберіться духом,
Ідіть тільки вперед,
І тільки твердим рухом.