Я часто в пам"яті вертаюсь у дитинство,
Коли все було легким та простим,
Коли душа жила під крилом материнським,
Та за плечима батька тоді ще молодим.
Обіда й біль там швидко забувались,
Бо до серця близько не приймались,
Там ніч приймала всі дитячі мрії,
І в снах чарівних дарувала їм надію.
Були тоді світліші дні,
І лагідніші темні ночі,
І часто відчував себе птахом я у ві сні,
З яким душа неслась моя куди захоче.
Найбільш сильнішим із тих далеких почуттів,
Що пам"ятаю я ще з тих часів,
Це відчуття того, що все життя ще тільки попереду,
І десь моя далека зірка світить з неба.
І зараз хочеться злетіть до тих зірок у небо,
Знайти свою і запитати,
Що ще в майбутньому житті мені зробити треба,
І що мені від нього преднакреслено чекати.
І знаю я, що ще не виконав свого життя призначення,
Що не пройшов усіх шляхів, що долею назначено,
Але іноді у сні я все ж вертаюсь у своє дитинство,
Туди де мою душу від лиха берегли надійні крила материнські...