Заплющу очі і вернуся в молодість свою,
І в спогадах спливуть твої щасливі очі,
Та не забуду я на все життя красу твою,
Що з розуму зведе кого захоче.
Попав і я під вплив краси твоєї чар,
Не думав я , що може трапитись таке зі мною,
І простягнув я руки свої до хмар,
Щоб небо повінчало нас з тобою.
І вдарив грім, ніби розсердившись на мене,
За те, що я зневаживсь турбувати небеса,
Немов проблем складних хватає там й без мене,
Вибачте, не знав до чого доведе мене дівочая краса.
І посміхнулось небо,
Розігнавши хмари сонячним дощем,
Ти тільки щиро прагни, і буде вдача в тебе,
Що буде йти з тобою по життю твоєм.
І став я не спокійно жити,
Ось до чого довела мене дівочая краса,
Почав я по тій дівчині сумувати і тужити,
Яка свій слід в моій душі лишила, ніби ранковая роса.
І дівчина та на мене дивиться вже іншими очима,
Не зовсім розуміючи, що трапилося з нею,
Мабуть казковий птах приніс на своїх крилах
Кохання-подарунок молодості від не земної Феї.
І понесе той птах нас над Землею,
Час земний зупиниться на мить,
І обвінчає наші душі небо святістю своєю,
Щоб ні кому не вдалося чашу кохання нашого розбить.
Заплющу очі і вернуся в молодість свою,
І в спогадах спливуть наші мрії і надії,
І пригорну до себе голову твою,
Нехай і твоя душа від спогад тих зрадіє.