Так тихо зникає краплина серпневого дня
На дні мого неба – пелюстки з твоїми словами
Щоб втішитись, зрідка долоні до них проcтягну.
Вже ніч надто зимна, щоб грітись у місячнім плесі
Заплющені очі – в них осінь сумна поглядає
Запамороч часу нездолану сивую просінь!
Ти тінню постав посеред колонади думок,
А я, лиш струною, вібруючий вир не озвучу:
Твій світ у моєму оркестром тоді зазвучить.
До скону мовчав би покараний простір питання
Приречений бути тобою у мене на дні
Вчарованим запахом пристрасним хмелю і рути.
Вже сотні зруйновано непереможних фортець
Серпанки впокорених долею – перед тобою.
Та в нашім двобою вирішує спалена ніч.
Розірваний спалах зотлілого в осені дня...
Покраяний скибками щастя чийсь погляд суворий
І тиха ворожість зеленого й синього струму.
25.08.2001р.