Стрибати краще все ж в майбутнє, та маленькими кроками і послідовно - не кожен Боб Бімон може зрозуміти і оцінити куди він дострибнув, не кожен Бруно може спокійно сприйняти власне спалення живцем...
А життя - воно різне...
Мабуть старішаю - понеділок вперше був справді складним... просто від того, що він понеділок...
А може тому, що нарешті зумів бездумно гуляти по Києву до 4 ранку у п’ятницю, ба вже в суботу вранці, нікуди не заходячи і просто насолоджуючись товариством тіней...
А жити - ЖИТИ все ж треба...
Знову біжу... знову кричу... знову п'янію... знову...
А море все одно залишається морем, а сніг тане сам по собі, а слова - слова тануть від танців несумісності з діями...
І четвер закінчився, а дощ так і не випав, і залишається тільки подивитися в дзеркало і заглядати в очі розчарування...
Кислота взаємної пустки роз'їдає стосунки без почуттів...
Хвилинки капають з даху повного снігу відведених тобі років і хочеш трошки пограти у сніжки...
А увечері – знову на пошуки приємно-еротичного запаху конвалій які так тягнуть до себе..
Якби ж то хоч знати куди іти...