Я чекаю дощу. Я чекаю на дощ.
Я боюся розпечених кам`яних площ.
Бачу, як зачарований велетень-міст
Марно хоче вхопити хмаринку за хвіст.
Я чекаю на дощ.
Я гойдаю колиску, чекаю на ніч.
А по стінах - відбитки померлих облич.
Лине, наче з криниці, самотня луна,
Розпадається, тане в куточку вікна.
Я чекаю на ніч.
Я чекаю на завтра. На дощ уночі.
Гей, по стінах! Померлі мої глядачі!
Так багато я знаю про ціну словам,
І тепер тільки ще раз повідаю вам,
Що чекаю на завтра...