Твої очi, мов волошки в житi.
Чарiвнi, привабливi i милi.
Закохався в тебе тої ж митi,
Втриматись не мiг, нi в якiй силi.
Стан стрункий у тебе мов ялина,
I волосся русе наче з льону,
А уста як восени калина,
Так манять, - не вдержуть перепони.
Ти умiшкою мене вбивала,
Поглядом очей своїх блакитних.
Хлопцiв ти покою, сна лишала,
Але я iшов до тебе непохитно.
Й закохався в тебе я, юнак,
Це тодi давно, в минулi днi...
Знов туди вернутися, а як?
Залишились спогади однi.
І твої я бачу очi -
Наче небо волошками в житi.
Просипаюсь серед ночi...
Вiдгукнись минуле тої ж митi.
Твої очi мов волошки в житi...