Дощ-це плаче небо.
Гуляе вітер над землею.
Чи е у цих сльозах потреба.
Весна прощаеться з зимою.
Та дощ не може вічно ідти.
Напоіть небо юну розу,
та доведе письменник прозу,
до логічноі мети.
Земля прокинеться поволі,
дерева з ню і кущі.
Вони стоять ще зовсім голі,
лиш зняли снігові плащі.
В розшитім зорями наметі,
вируе дика круговерть.
Хай скажить бог нам, чи планети.
Що жде нас?Спокій або смерть?
Одно із двох, шанс не високий.
Та смерть також це просто спокій