У небі над містом зірка горить.
В діброві за містом замок стоіть.
Цей замок сховала фортеця з дерев.
У замку старім тім живе собі лев.
Там навкруги зелена стіна.
Сусідкою в лева е тиша одна.
Птахи ще співають,діброва шумить.
Лев в замку живе уже тисячу літ.
Його ще небачив ніхто із людей.
Та тільки но ніч змінюе день.
Стогін з діброви летить до зірок.
Плаче цар лісовий,шепоче народ.
А все почалося в ті давні часи.
Коли ту краіну вкривали ліси.
І всім на прекрасній зеленій землі.
Два правили мудрі і сильні царі.
Перший з них був юнак молодий.
Його називали царем всіх людей.
Могутній лев був другим з царів.
І був він в той час володар звірів.
Люди і звірі у мирі жили.
Бо правили мудро ними царі.
Та тільки людина зло може творити.
І вирішив лицар лева убити.
На галявині серед хащі лісовоі.
Зійшлися два велетні в смертнім двобоі.
Схрестились на смерть в цій ранковій порі.
Ікла і спис,гострий меч,пазурі.
Вітер з долини звістку приніс.
Від туги і горя ридав сивий ліс.
Коли захитався знесилений лев.
І з раною в сердці упав між дерев.
Промовив він тихо гублячи сили.
З тобою юначе колись ми дружили.
Землі, рік,лісів для всіх було багато.
Та вирішив ти один царювати.
Ну що ж,царюй,а я помираю.
Але,перед смерттю тебе проклинаю.
Духи землі,лісу і неба.
Від нині він буде людиною-левом.
З тих пір пролетіло часу багато.
Та діе сьогодні звіра прокляття.
Лякаючи всіх.І людей і тварин.
У замку живе перевертень...Один