Я не хотів би бути лицарем твоїм,
Химерним паладином, скутим в латах.
Нехай співає менестрель пісні
Твоїй жіночності, принадності у шатах,
Я не хотів би бути лицарем твоїм!
Я не хотів би бути родичем твоїм:
Ні батьком, а ні сином, а ні братом.
Свободи я твоєї не просив,
Обітниці не буду теж давати.
Я не хотів би бути родичем твоїм!
Я не хотів би, щоб казала мені “друг”,
Цілуючи у щоку на прощання,
І, захлинаючись від болю чи плачу,
Ти довіряла мені всі свої страждання.
Я не хотів би, щоб казала мені “друг”!
Я не хотів би бути вироком тобі:
Життя усього ясним відзеркаллям
І книгою строкатих почуттів,
Набридлих від постійного читання.
Я не хотів би бути вироком тобі!
Я не хотів би бути й ворогом тобі,
Але в очах твоїх я бачу “бережися”.
В переплітінні рук, і ніг, і тіл,
Благаю, нагостривши свого списа:
“Я не хотів би бути ворогом тобі,
та знай, що я твій ворог найлютіший!”