Леся Украинка. Люди страшатся ночного кладбища... пер. с укр

Иннокентий Флик
Люди страшатся ночного кладбища,
сказок ужасных, и знаков, примет.
Днём даже боязно им катафалков,
ризы священника, ладана свет.

Я не боюсь всего этого, только
взглядом процессию вдаль проведу.
Милые тени меня провожают
в час, когда с кладбища тихо иду…

Воспоминанье живое мне шепчет.
Холмик могильный над смертью молчит.
Страшную тайну под мертвой могилой
глас погребённых в ней не возвестит.

Я не боюсь молчаливой могилы:
уст не раскроет и сомкнутых вежд.
Вас я боюсь, вас, вы – гробы живые
наших мечтаний, любви и надежд.

Вас я боюсь, вас – предатели–други,
только не ваших злословных речей.
Я не боюсь ни угроз, ни укоров,
нет я боюсь ваших милых очей.

Голоса вашего милого страшно,
лиц и движений изысканный ритм.
Всё, что проходит в душе вашей скрытно,
вмиг прочитаю, услышу по ним.

Вдруг мне привидятся рваные грёзы,
мёртвые чаянья, пепел любви.
Взглянет в глаза мне мертвецкая Мара –
в венах застынет теченье крови.

Мёртвое сердце молчаньем покроет,
и закивает вдруг гроб головой.
Нет, не страшусь я ночного кладбища, –
страшны слова мне могилы живой.
----------------------
Люди бояться вночі кладовища,
жаских казок і непевних примар,
страшно і вдень їм сумних катафалків,
чорної ризи, і ладану, й мар.

Я не боюся того, тільки смутно
поглядом поїзд сумний проведу;
любії тіні мене проводжають
в час, коли я з кладовища іду…

Спогад живий до живої говорить,
мертва могила над смертю мовчить,
і про страшну таємницю під нею
голос похованих в ній не кричить.

Я не боюся – мовчазна могила
нам не з'ясує, що діється в ній.
Вас я боюся, ви, труни живії
мрій наших спільних, любові, надій.

Вас я боюся – ви, зрадники-друзі.
Тільки не ваших ворожих речей,
я не боюся погроз і докорів,
ні, я боюсь ваших любих очей,

голосу вашого милого страшно,
рухів, обличчів, таких чарівних,
все, що в душі вашій діється скрито,
вчую я вмить, прочитаю по них.

Раптом побачу спотворені мрії,
мертві надії, зотлілу любов,
мертва душа гляне в очі марою,
в жилах мені заморозить всю кров.

Мертва душа буде жаско мовчати,
а заговорить могила жива…
Я не боюся вночі кладовища,
але страшні мені й вдень ті слова…

15.08.1904