Крихітко. Пишу тобі, і якось дивно на душі,
чи то від вечора такого, чи може через вірус злий.
Чужим мені став голос мій, та наче і приємний говір,
не можу я збагнути гомін, що в голові моїй шумить.
Вже ніч стоїть надворі темна, я все пишу тобі листа,
коли вже прийде ця весна, якої так не вистачає.
Волає вітер у душі, на серце завірюха грає,
не знаю, де моя весна, коли прийде, коли збагне,
що я її весь час чекаю. В руках тримаю чашку з чаєм,
у чайну глиб я зазираю, та не знаходжу там нічого,
окрім себе. Це все мине, лише прийде моя весна,
зігріє, втішить, заспокоїть. Добраніч, крихітко моя…