Заманливим поглядом, словом сміливим, ледь видимим натяком, рухом кмітливим до себе притягує так непомітно, лиш мить — і вже поряд, вже подихом стиха до мене говорить, не чую ні слова, лише бачу очі, в них іскри і зорі, і блиск цей знайомий, тумани, дурмани, затягує вдало, мене вже не стало, триматись не можу, вагатись не буду, я майже готова, ще трохи розмови, вже світла бракує, можливо я залишки честі рятую, можливо втрачаю в ту саму хвилину, ще крок — і порину в глибини, долини, десь трохи лівіше — хвилясті стежини, позаду залишились стримані дії, попереду очі і звабливі мрії, я майже не я...