(ейдосонорниний текст 1)
Мило,лагідно, сумно...
Стомлено споглядаю змаліле довкілля.
Змаліле ледь не до оковиду...
Малому радію дитинно.
Дивно так стало довкола.
Диво присниться і явиться в день.
Неньо постукає в двері.
Рипне підлога. Кроки.
Кроки знайомі, рідні...
Радо стріпнеться серце -
- " Неньо, невже Ви живі?" -
Тишa озветься луною...
Тиша.
У біломо шумі -
піна світів таємничих
у шумовинні дощу
на асвальті.
Смальтою спогадів
стіни думок викладаю.
Згадую денно і нощно
квітень і травень
року,
котрий умістив три століття.
Літо згадаю щастя.
Щастя без межі і краю.
Світу не сила
втримати довго його.
Серцю ж натомість
снаги наддостатньо.
-"Тату, невже Ви живі?"
Дивне питання, дивне...
Диво присниться і явиться в день...
16.07.2004.