Я літаю і не знаю, що знаходжу та шукаю.
За блакиттю все тримається лиш миттю.
Без надії сподіваюсь, так невпевнено вагаюсь.
Я підстрибую все вище, голос вище більше нищу.
Все знаходжу і втрачаю в ту ж хвилину, гину.
Хвилі вітру швидко стинуть і до рук моїх не линуть.
Від везіння я все далі, не спрацьовують педалі.
Тінню світла на обличчі моя посмішка навічно.
Повпліталось у волосся кисню сповнене колосся.
І нехай лише сьогодні, і нехай лише на мить
Мої злети і падіння, теплих спогадів сплетіння
Очі в себе поглинають і вустами видихають,
Руки вільно почувають те, що важко обійняти,
Те, що добре розумію, в пам’яті тримати вмію.
Над землею сонце тліє, тіло вже воно не гріє,
Залишки свої дарує, швидким заходом нервує,
До спочинку закликає, в схованки зі мною грає,
Відкидає всі надії, розбиває кволі мрії всі.
Я не можу зачекати, у повітрі просто стати.
Мить летить і я за нею,
розчиняюсь над землею разом з нею.