Розмиє дощем дорогу наскрізь,
розвіє, змете, розіб’ється вщент,
бруківку знесе, заховає узбіччя,
весь шлях мій зникає, і напрям тікає. Вмиваю обличчя.
Незвично дивитись в нікуди,
прозоре майбутнє, набридли вже будні,
суботи, неділі, затьмарені мрії,
назад не вернуся, позабіч нічого,
коли я втомлюся дивитись навколо,
шукати утрачену в часі дорогу,
щоразу чекати чогось поза рогом,
десь має попереду певно зустрітись те місце,
в якому я схочу спинитись хоча би на хвильку,
а може й назавжди, хто знає,
мов струмом проймає наскрізь,
прихована злість витікає,
чи стане терпіння, чи вистачить духу аби зупинитись,
притримати рухи, у спокій себе затягнути по вуха,
не слухати швидкості вітру, не бачити ясності звуку,
відчути у серці розлуку,,