Сльоза завжди в душі моїй бринить-бринить...
І вітерець думок моїх щось знов шепоче...
І хвиля спогадів моїх знов набіга...
І знову вірш лягти на білий аркуш хоче...
п/в
Чому я спокою не маю?
Чому?Я знов себе питаю...
Чому,Ти боже, дав це вміння?
Чому дав серце-не каміння?
Пливуть, як лебеді, літа мої пливуть...
Дочка й сини мої по-волі підростають...
І що на спадщину від нас вони візьмуть?
На все життя їм те залишиться,що маю...
Я лиш одне від них почути так боюсь,
Тоді все марно і хвилина та не мила,
Коли спитають,скуштувавши це життя...
"-Навіщо нас на світ ти мамо народила?((("
Чому життя-це бій і мука?
Чому із спокоєм розлука?
Чому несем таку провину?
Ми всі і горе-Україна...
І що ж мені відповідать на запит той?
Коли сама знайти я відповідь не можу...
Як до спасіння шлях знайти?І виплить як?
Хто вберегти нас всіх від прірви допоможе?
Моя душа -єдиний скарб і набуття!
А більш нічого я залишити не зможу...
А доки ще на білім світі я живу-
Від небезпеки захиститись допоможу!
Тому,що спокою не маю...
Ваш біль душею відчуваю...
Тому,що боже дав уміння,
Щоб серце було-не каміння!