У смарагдовім лузі
Ти часу втамовуєш плин,
Де колодяжним пахне зітханням
Світаннями довго
І над урвищем сизим
Стоїш, ледь забувши про світ.
В темно-cиню безодню
Налитого повінню неба
Там, коханням сполохане,
Серце чиєсь мов пташа
Відлетіло у досвіта...
07-08 ХІІ 04
©2004 Святослава Лученко