У Сонця повінь, в мармурову залу
залиту поглядом твоїм
заходять лицарі у латах
лататтям квітчані шоломи
троянди у руках,лілеї в люстрах,
королі на чатах
з-за рам портретних виглядають...
Даю тобі обітницю, о Леді
Господарко думок моїх і мрій таємних,
я є один із тих, чиє обличчя
навіки сховане за маскою
із криці,
тож буду честь твою
до віку берегти
Іскриться погляд мій,
горить кольчуга срібна
коли захожу в зал опівдні,
дзигарі на вежі
пробили тричі
я девять буду слухати з тобою
разом...
Хіба не радість це, не щастя
удари серця рахувать Твої?