В кімнаті блакитній, самотньо-пустельній,
Твої літачки, що крильцями стелю
Торкали і падали на виражі,
Лежать на підлозі, як сніг паперовий.
Вони з ним одної холодної крові.
Тобі ж всі на світі по крові чужі,
Окрім... не істотно, бо також омана...
Все йде одночасно к чортям і по плану,
Складається якось з паперу і слів…
Ти пишеш – як протяг гардину колише,
Як замкнені двері стискались щільніше –
Трамвай вирушав, бо і він не хотів
На тебе чекати. Застуджена кава
У тріснутій чашці – ти все проморгала
(ти наче жила, а здавалось, що спиш):
І плаття весняні, й квіткові віночки,
Парео і пляжні усі заморочки...
Вмикаєш СD і самотня сидиш
І слухаєш музику, ніби минуле.
Як спіймана рибка, безпомічно снула...
За вікнами тиша і падає сніг.
Проходить зима, як в сповільненій з’йомці.
І доля проходить з отим незнайомцем,
Якому той сніг прилипає до ніг
Десь там, безнадійно, безмежно далеко...
Ти згадуєш – море, полуднева спека...
І все це, здається, не в цьому житті.
А в цьому – СD, як на зло, заїдає,
І кава холоне, й літак не літає
В завітні міста. А літає не в ті....
Русский подстрочник:
-CD одинокая-
В комнате голубой, одиноко пустынной,
Твои самолетики, которые крылышками
Касались потолка и падали на вираже,
Лежат на полу, как бумажный снег.
Они с ним одной холодной крови,
А тебе все на свете по крови чужие,
Кроме…. Но это не существенно,
потому что это тоже заблуждение.
Всё идет одновременно к чертям и по плану,
Как-то складывается из бумаги и слов…
Ты пишешь – как сквозняк колышет гардину,
Как закрытые двери смыкались еще плотней
И трамвай трогался, потому что и он не хотел
Ждать тебя. Простуженый кофе
В треснутой чашке – ты все проморгала
(ты вроде жила, а казалось, что спишь):
И весенние платья, и веночки из цветов,
Парео и все эти пляжные заморочки…
Включаешь CD и одинокая сидишь
И слушаешь музыку, будто прошлое.
Как пойманая рыбка – беспомощно снулая.
За окнами тишина и падает снег.
Проходит зима, как в замедленной съёмке.
И судьба проходит с тем незнакомцем,
Которому этот снег прилипает к ногам
Где-то там, безнадежно, бесконечно далеко.
Ты вспоминаешь – море, полуденная жара…
И кажется, что все это было не в этой жизни.
А в этой – CD, как на зло, заедает,
И кофе стынет, и самолет не летает
В заветные города. А летает не в те…