Крижані кажани позвисали з-під даху,
А вночі ще літали пелЮстками снігу...
А тепер, як прозорі знекрилені птахи,
По краплині зникають. Панує відлига
Цілу зиму весна. Березнева безодня –
Нескінчена історія – дивненька казка...
За душею важка нерозмінная сотня,
Під ногами багно, так звичайно і мразко.
І ніщо не змінить – тричі замкнене коло,
Повороти ключа і рахунок зворотній
До можливо можливого. Якось нервово
Все тече, все міняється. Клятая сотня
У кармані лежить. Розмінять по двадцатці
І прожити на раз! Сніг брудний мармуровий
Причепити, як квітку, на твидовий лацкан.
Снігове почуття – це коли вже півслова
Забагато. Мовчи. Снігова королева
Тихо чемно живе у своїй амбасаді
Серед штучного льоду і лез металевих.
А на вулиці січень у білочній стадії
Захлинається сонцем, співає птахами,
І гальмами вищить, і втрачає надію
На самого себе. Як трамвайнії хами
Три дурні місяці, що вживають Сангрію
Наче то панацея, улюблена страва...
Сотня років самотності – зимна і звична.
Нескінчена історія – викрики “Брава!”
Знову вихід – щоденно, щорічно, щовічно...
-Снежное чувство-
Ледяные летучие мыши повисли под крышей,
А ночью еще летали лепестками снега…
А теперь, как прозрачные обескрыленные птицы,
По капельке исчезают. Господствует оттепель
Всю зиму весна. Мартовская бездна –
Бесконечная история – странненькая сказка…
За душой тяжелая неразменная сотня,
Под ногами слякоть, так обычно и мерзко.
И ничто не изменить – трижды замкнутый круг,
Повороты ключа и обратный отсчет
До возможно возможного. Как-то нервно
Все течет, все меняется. Клятая сотня
В кармане лежит. Разменять по двадцатке
И прожить на раз! Грязный мраморный снег
Приколоть, как цветок, на твидовый лацкан.
Снежное чувство – это когда полслова уже
Слишком много. Молчи. Снежная королева
Тихо пристойно живет в своем посольстве
Среди искусственного льда и металлических лезвий.
А снаружи январь в белочной стадии
Захлебывается солнцем, поет птицей,
Визжит тормозами, теряет надежду
На самого себя. Как трамвайные хамы
Три дурных месяца, которые употребляют Сангрию,
Будто это панацея, любимое блюдо.
Сотня лет одиночества – холодная и привычная.
Бесконечная история – выкрики «Брава!»,
Снова выход – ежедневно, ежегодно, ежевечно…