По старих коліях везе мене трамвай,
Уздовж паркану, попід тополями
І смуток б`ється у серцеву браму,
Тараном хмар і списами дощу.
Осіннім листям вкрита порожнеча,
Мов золотом із маківок церков,
Що на хрестах гойдають низьке небо
Та розплітають в’язку суміш слов.
Так мало треба - лиш квиток у касі
І вже по рейках дріб’язковий дзвін,
Стирає тишу та стирає пам’ять -
Везе трамвай по вуличках кривих.
У вікнах плинуть, та стиха позаду,
Всі перехрестя болю та слова -
Куди податись і коли ставати
Вирішує маршруту колія...
По серцю міста, розтягнувши долю,
Блищать сталеві нерви - провода,
Немає сили вирватись на волю,
Везе трамвай із-звідти до кінця.